Чому сепарська влада Ізмаїла не любить пам'ятник архітектури Мечеть і називає її "Діорамою"

В Ізмаїлі розташована колишня османська мечеть — пам'ятник містобудування та архітектури XVI століття національного значення.

Втім сепарська влада Ізмаїла не любить згадувати Мечеть через те що вона є живим свідком російської брехні про "славу русского оружия" і "видатної перемоги Суворова при взятті Ізмаїла", пишуть в пабліку Ізмаїл-онлайн.

Насправді, ця битва була не за Ізмаїл, а за оволодіння стратегічною переправою з портом, верф'ю та гаванню поруч з якими Ізмаїл був просто логістичним хабом з митницею.

Бойове завдання виконали українські козаки Черноморської флотилії, висадивши з Дуная десант, який подолав османські земляні редути з артилерією і захопив судна і переправу.

Втім Суворов через власну бездарність не зумів подолати земляні укріплення які оточували з суходолу місто та переправу і допустив величезні втрати козаків та офіцерів Катеринославського козачого війська. Через що Потьомкін негайно вилучив Суворова з театру бойових дій у війні проти османів і відправив у заслання в Фінляндію.

Ізмаїльські фальсифікатори історії під керівництвом сепарської влади міста, вчинили черговий підлог

Козацькі люльки - "носогрійки", які ізмаїльські фальсифікатори історії намагаються видати за турецькі.

Сепари розповсюджують в своїх брехливих тг-каналах і на сепарських сайтах, ніби у якійсь "фортеці Ізмаїл" якісь "археологи" натрапили на цікаву знахідку — "османські люльки" (перше фото - 2 шт.), зазначає дописувач Артур Буц в Ізмаїл-онлайн

"Такі глиняні люльки були популярні серед мешканців Османської імперії у XVII–XVIII століттях" - пишуть фальсифікатори.
(оце "мешканці Османської імперії" замість "османи", видає радницю мера Ізмаїла Королькову, яка називає нас замість "ізмаїльці" "мешканцями міста Ізмаїл").

Втім будь який притомний українець одразу визначить що це - козацькі люльки - "носогрійки" (порівняйте з іншими фото).

Козацькі люльки - "носогрійки"

Чергова фальсифікація сепарської міської влади проявила напрямки їх злодійських дій щодо фальсифікації історії:

- вони повністю хочуть стерти славну українську/козацьку історію Буджака, яка сповнена героїчної боротьби з османами і численних перемог - слави української зброї. Вперше козаки на теренах Буджака згадані у XVI столітті. Тут відзначились знамениті козацькі полководці, Северин Наливайко, Дмитро «Байда» Вишневецький, Іван Підкова, Тиміш Хмельницький, інші козацькі ватажки і їх рейди XVII ст. — джерела фіксують, що в 1570–1590-х і далі запорізькі козаки регулярно робили рейди на Аккерман/Буджак (успішні штурми Аккермана 1574, похід у Буджак 1576 та рейди 1577, 1578, 1586, 1589 рр.). Також у джерелах згадується, що гетьман Мазепа посилав війська на Буджак у кін. XVII ст.

- в цьому контексті важливо згадати перемогу українських козаків і їх славних отаманів Антона Головатого і Захара Чепіги при захопленні переправи "Ісмаїл-Гедичі" в 1790 році. Цей славний подвиг українців, сепарська міська влада Ізмаїла досі намагається приписати своєму Суворову і повторюють суворівську брехню про нібито існування тут кам'яної фортеці, яка також зображена на фейковій діорамі в Мечеті. Тому вони й брешуть ніби "османські" люльки вони знайшли "в фортеці", якої не існувало. Матеріалізують її як можуть. Нещодавно за 2 млн гривень виготовили ідіотський фейковий макет кам'яної фортеці.

- сепарська влада Ізмаїла усіляко просуває румунську назву нашого Подунав'я - "Бессарабия", тобто "земля Бесараба", для того щоби викреслити і забути старовинну назву "Буджак" - саме так називали українці землі між Дніпром і Дунаєм. Адже назва Буджак пов'язана з українською історією нашого краю і перемогами українських козаків. А російській агентурі, сепарам і ждунам потрібні "победы рюzzкого оружия! та "Измаил город рюzzкой славы"!

Как РПЦ продвигала Русский мир в Бессарабии, или русификация Молдовы, 1871 г.

Думаете только п. Кирилл занимается продвижением русского языка в других странах по велению путинского фонда Русский мир? Нет, были ревнители сего дела и до него. Мне стало интересно изучить русификацию Молдовы, попалась интересная статья как это делалось по церковной линии. Представляю вашему вниманию некоторые отрывки. Даже комментировать не буду, настолько все очевидно:

      Эпоха форсированной русификации церковной жизни началась с вступлением в должность епископа Павла (Лебедева) (1871 — 1882) – «убежденного и страстного русского патриота». Она совпала с общеимперскими усилиями по русификации на западных окраин, ставшими особенно актуальными после подавления польского восстания 1863-1864 годов. Инспектор Кишиневской семинарии протоиерей Григорий Годин на торжественной встрече со вновь назначенным епископом рисовал трудности, ожидающие его на инородческой окраине: «Здесь и среди духовенства и среди мирян ваше преосвященство встретите людей различных наций, из коих одни вовсе не знают русского языка, а другие с трудом на нем объясняются, в особенности людей нации молдавской».

Одной из первоочередных задач Павла стала русификация церковных институтов. Уже через год вся церковная документация была переведена на русский язык, что вызывало восторг у сторонников скорейшего обрусения края. В 1882 году биограф Павла и его апологет Иосиф Пархомович писал: «С 1872 г. все документы церковные пишутся на русском, а не молдавском языке, как это было до указанного времени. Это явление в Бессарабии с радостью должно быть приветствуемо с великою благодарностию Вводителю его».

Дунайська Україна: півострів Буджак

Зі Шварцвальду, знаменитого Чорного Лісу витікають дві річки – Бреге і Брегех, які сполучаючись народжують головну центрально-європейську ріку – Дунай. Назва ця походить від ранньо-індоєвропейського «Данас» – Річка. Саме від цього слова походять тюркська назва річки – Туна, а також латинська і англійська – Danube. В значенні абстрактної річки Дунай згадується у великій кількості українських народних пісень, перетворюючись у щось символічне, кордон світів.

Коли співали «Їхав козак за Дунай» – то мали на увазі і конкретну ріку, і символічне неповернення героя, подорож його у потойбіччя. На межі цього українського потойбіччя лежить історичний регіон Буджак, який ще називають Південною Бесарабією чи Українським Придунав’ям. Етимологія Буджака така ж, як і Покуття – з тюркської мови Буджак і тлумачиться як Кут, Півострів.

Ізмаїлка стала обличчям бренду Кайлі Дженнер

22-річна українська модель Віра Бошкова стала новим обличчям модного бренду KHY, який заснувала американська бізнесвумен і зірка реаліті-шоу Кайлі Дженнер.

Про це стало відомо з допису дівчини в Threads.

Віра опублікувала у соцмережах кадри зі зйомки нової колекції і поділилася враженнями.

"Не думала, що мій перший тредс буде таким, але… Кайлі Дженнер виклала сторіс зі мною. Так, це я - та сама українка для кампанії бренду KHY", - написала модель.

Бошковій - 22 роки, вона родом з міста Ізмаїл Одеської області та навчається в Одеському національному морському університеті.

Хто такі "руssкіє" і чи існують вони юридично?

В Ізмаїлі точаться постійні дискусії через те що місто називають "городом руssкой славы". Зокрема, такий "статус" через кишенькових "блогерів" просуває міська влада.
Але через відсутність "славы", всі дискусії зводяться до питання - а хто такі "руssкіє"?  

Спробуємо розібратися з "руssкімі" з юридичного боку, - пишуть в групі Ізмаїл-онлайн.
* * *
Важливо розуміти, що так звані "руssкіє" не мають суб'єктності.

Тобто юридично їх не існує.
"Руssкій" - це просто самоідентифікація, а не нація і не етнос.

Назвати себе "руssкім" може будь який татарин, мансі, мордвин, угрофін, башкір, якут, бурят чи тунгус.

"Руssкій" - це штучно створена самоназва, яка об’єднує людей різного походження під ідеологією "руssкого мира". Цікаво, шо цю ідеологію правителі Московії після початку вторгнення в Україну зняли з порядку денного і зараз її не згадують, бо вона є чисто фашистською ідеологією і найбільше шкодить всередині самої РФ з її численними колонізованими народами.

Ізмаїльські електростанції. Історія без продовження

Історія електрогенеруючих підприємств Ізмаїла налічує понад століття. 

Перша електростанція в Ізмаїлі з'явилася перед початком Першої світової війни. Вона розташовувалась у будівлі, де сьогодні знаходиться СТО на вул. Капітана Семенюка.

Після закінчення Другої світової війни потреба в електроенергії в Ізмаїлі значно зросла. У зв'язку з цим було ухвалено рішення про будівництво нової електростанції. Будівництво почалося 1948 р. А вже за два роки об'єкт був пущений в експлуатацію. Першим керівником підприємства став направлений до нашого міста Міністерством комунального господарства Михайло Николаєв.

Станція працювала на кам'яному вугіллі. Він доставлявся залізницею і вивантажувався на території з так званої підвищеної колії. Далі вугілля прямувало на спеціальний млин, там дробилося на порошок і під тиском потрапляло у піч. За спогадами старожилів, вивантаження вугілля, його транспортування, подрібнення, та й сам процес горіння призводили до того, що величезна кількість вугільного пилу та гару осідали в цьому районі міста постійно.

Електростанція була паротурбінною. Її потужність спочатку становила 1500 кВт, а 1953 р. збільшилася до 4000 кВт. На той момент у технічному арсеналі були трофейні дизелі постійного струму, які до 1950 р. покривали половину потреби міста в електроенергії.

Перевантаження вугілля шляхом перекидання вагонів на Ізмаїльській тепловій електростанції.

 

У 1963 р. до Ізмаїльської електростанції були приєднані мережі Болграда, Кілії, Рені та Вилкового. Однак того ж року електростанцію було закрито, і на її базі було створено Ізмаїльське підприємство електричних мереж.

На жаль, на цьому поки що історія електрогенеруючих підприємств Ізмаїла переривається. Щоправда, на початку ХХІ століття у нашому місті виношувався проект будівництва власної парогазової електростанції. Під нього міськрадою навіть було виділено земельну ділянку в районі Болградського шосе, а згодом повідомлялося про те, що проектом зацікавився турецький інвестор. Проте невдовзі вибухнула війна.

Ігор ОГНЄВ.