Тривають гарячі дискусії через назву "Бісо-арабія" яку нам нав'язують сепари замість старовинної назви Буджак.
Цікаво розглянути це питання в контексті української народної пісні "Гей, була в мене коняка" - пишуть в групі Ізмаїл-онлайн.
Пісня «Гей, була в мене коняка» — це відома українська народна козацька пісня, яка розповідає про життя, тяжку долю та втрати козака після війни. У ній згадується Буджацький степ, втрата коня, шаблі й рушниці, але водночас — віра в майбутнє. Пісня існує в численних варіаціях тексту та мелодії.
Це не просто пісня про коня — це пісня про виживання й незламність козацького духу, про героя, який повернувся з війни, але опинився сам-на-сам із буденністю.
Показовою є згадка рядка «ляхи шаблю пощербили», що прямо вказує на час коли була написана пісня: це доба постійних збройних конфліктів між козаками та Річчю Посполитою — кінець XVI – першу половину XVII століття.
Важливо й те, що в цей період козаки співають саме про Буджацький степ, а не про якусь там династичну «землю Басараба» (до речі, валаська Basarabia не включала в себе територію Буджака!) А війни Московії проти Османської імперії в цьому регіоні розпочалися лише наприкінці XVIII століття, значно пізніше часу появи пісні. Саме тоді в Буджаку вперше з'явилися московити і не існувало ніякої "Землі Бесараба".
Битва за переправу «Ісмаїл гечіді» (İsmail geçidi), перемогу в якій отримали козаки, а не Суворов, відбулася в 1790 році, і козаки напевно співали «Гей, була в мене коняка» відпочиваючи після битви.
Але
тут є і інший цікавий аспект - ця українська народна пісня була
написана в кінці XVI – першій половині XVII століття, у вже зрілому
мовному й фольклорному середовищі, з чіткою географією та історичною
пам’яттю — Буджацький степ, війни з ляхами, доля козака. Український
фольклор знає Буджацький степ, бо це була жива козацька територія.
А російський язик на замовлення Петра І розробили лише в середині XVIII століття!
Це
синтетичний язик де всі слова запозичені з інших мов, в тому числі з
української. Тому російських народних пісень немає в принципі, не те що
про Буджак!
* * *
А тепер прочитайте текст пісні «Гей, була в мене коняка». Це не просто народна пісня — це досконала філософська поезія.
Буджацький
степ у цій пісні — не тло, а простір випробування. Тут немає тріумфу
перемоги, немає героїчної риторики. Є самотність, дорога, вечір, людська
втома й тиха надія. Саме тому пісня звучить так сучасно: вона говорить
не про битву, а про те, що лишається після неї.
Особливо
вражає внутрішня рівновага тексту. Попри втрати, козак не ламається. У
пісні залишається дівчина, вечеря, очікування продовження життя. Це не
наївний оптимізм, а спокійна, вистраждана віра в майбутнє — одна з
найглибших рис української культури.
Цей
текст не потребує прикрас і пояснень. Він точний, стриманий і чесний.
Саме так звучить справжня філософія народу — не в трактатах, а в пісні,
яку можна співати дорогою через Буджацький степ.
Нєгр Пушкін відпочиває!
Гей, була в мене коняка
Та коняка-розбишака
Була шабля ще й рушниця
Ще й дівчина чарівниця
Ту коняку турки вбили
Ляхи шаблю пощербили
І рушниця поламалась
І дівчина відцуралась
За буджацькими степами
Їдуть наші з бунчуками
А я з плугом із сохою
Понад нивою сухою
Гей, гей, гей, мій чорний воле
Степ широкий стерня коле
Вітер віє повіває
Казаночок закипає
Повіває вітерочок
Закипає казаночок
Скоро все засне під млою
Йдіть вечеряти зі мною
Гей, хто в лісі, озовися!
Гей, хто в полі, одкликнися!
Йдіть до мене вечеряти
Серце моє звеселяти
Звук луна, за лугом гине,
Казаночок стигне-стигне
Вітер-вітер віє-повіває
Казаночок застигає
Вітер-вітер віє-повіває
Серце в жалю завмірає
