В Измаиле сотрудник морской охраны ГПСУ погорел на взятке в 3700 долларов США

В Измаиле задержали при получении взятки сотрудника морской охраны Госпогранслужбы Украины. По данным Одесской специализированной прокуратуры в военной и оборонной сфере, он получил от своего коллеги 3700 долларов США за продвижение по карьерной лестнице и гарантию не отправки на передовую.

По данным следствия, военнослужащий обещал своему коллеге за эти деньги поспособствовать его переводу из Измаила на другую должность в штаб в Одессе и не привлечении его к несению службы в зоне боевых действий.

Измаил. Памятник солдатам, погибшим в русско-турецкой войне 1877-1878 гг.

Памятник солдатам, погибшим в русско-турецкой войне 1877-1878 гг. и Первой мировой войне, установленный на месте военного кладбища румынскими военными в 1930 году, затем уничтоженный при советской власти и восстановленный уже при независимой Украине.

Уничтоженный румынский памятник, увенчанный орлом с крестом в клюве.

«В 1927-1929 годах румынские власти перезахоронили здесь останки воинов российской армии, умерших в тыловом госпитале в Измаиле во время русско-турецкой войны за освобождение Болгарии 1877-1878 гг. и Первой мировой войны (Румынский фронт) 1914-1918 гг. В 1938 г. к югу от обелиска были установлены 86 каменных крестов с именами воинов. В августе 1944 г. советские моряки, посетившие крепость, были на воинском кладбище. Этот эпизод описан в книге Юрия Стрехнина «Через шесть границ. Очерки о боях Дунайской флотилии в 1944-1945 годах». Вот что он пишет: «…Можно было увидеть на территории бывшей крепости и более поздний памятник: высокий обелиск, на вершине которого орел, размахнувшийся крыльями, а внизу, в цоколе, часовенка, под полом которой, в яме, выложенной камнями, — груда человеческих костей. – Кто же похоронен здесь? – заинтересовались моряки. Они стали рассматривать румынские надписи на каменных, сделанных по одной форме, крестах небольшого кладбища, окружающего обелиск. И с удивлением обнаружили, что на всех семидесяти четырех крестах – только четыре румынских имени, остальные – имена русских солдат, павших в 1877 и в 1916-1917 гг.».

Активисты фонда, которые благоустраивали территорию кладбища, обнаружили фрагменты могильных крестов с именами: «солдат Федор Сергеевич Малвин», «солдат Гурий Петров», «Федор Рачев».

Описание Измаила 1657 года

ИЗМАИЛ

Описание 1657 года

Это — творение Салсала. Город этот в 1484 году завоевал капудан султана Баезида хана Исмаил, поэтому его называют городом Измаилом. Ныне этот превосходный порт является вакфом Мекки и Медины. По установленной записи и традиционному определению он значится свободным вакфом Аллаха. Правителем [города] на основе обычного права является ставленник главного евнуха, и он правит с помощью четырехсот своих людей. Это высокая должность, сдающаяся на откуп. Здесь есть также таможенный начальник, а так как крепости не имеется, то нет и коменданта. Есть бешли ага и до семидесяти рядовых воинов. Правитель [города] на основе шариата имеет содержание в триста [акче]. Кадию его ежегодно поступает семь кошельков, а мутевелли — двадцать кошельков. [В городе] есть должность кетхуды сипахиев, янычарский военачальник, ага азабов, бешли ага, капудан, субаши и мухтесиб.

Всего в этом городе две тысячи домов. Три квартала в нем — мусульманские, а остальные населены греческими, армянскими и еврейскими реайя. Крыши домов в большинстве застланы тростниковыми плетенками или покрыты камышом. Все дома, постоялые дворы, мечети, имеющие кирпичные стены и крытые черепицей, находятся в мусульманских кварталах. Зданий, крытых свинцом, в городе нет. Есть одна баня, но такая грязная, что вошедший в нее раскаивается. [В городе] насчитывается около восьмисот лавок, но бедестана нет. Большинство лавок крыто дранкой. Мостовой в городе нет совсем. Предписано, чтобы в гавани его непременно стояло /107/ пятьсот судов.

Измаильцы - это историческое название жителей Измаила.

В группе Измаил-онлайн в фейсбук регулярно предоставляют доказательства того что "измаильцы" - это историческое название жителей Измаила.

Почему понадобилось защищать это название? Дело в том, что вопреки офрографическим словарям и исторической традиции, лет 15 назад измаильские сепары решили называть измаильцев "измаилЬ-чанами". Это жаргонное слово пришло в Измаил вместе с колорадской лентой и бессмысленным понятием "русскоязычные".

На что надо обратить внимание! Сепарское слово "измаильчане" отстаивают серые, абсолютно пустые, невежественные люди, люмпен-пролетариат. Это деинтеллектуализированные люди, совок, которые руководствуются узкими скрепами. Они продолжают игнорировать многочисленные доказательства более чем векового существования катойконима "ИЗМАИЛЬЦЫ" и никак не могут объяснить появление слова "измаильчане".

Измаил, Ізмаїл

Измаил, Ізмаїл (укр.) - город в Украине, порт и железнодорожный узел в устье Дуная. Географические координаты 45º20´ с.ш., 28º51´ в.д. 

Административный центр Измаильского района Одесской области.

Жители Измаила называются измаи́льцы. 

Существует на нынешнем месте с XIV века, с XVI века до начала XIX находился под властью Османской империи. В турецком Измаиле были, внушительные молдавская, армянская и даже эфиопская общины.

После капитуляции в 1809 г. османской крепости Измаил, турецкий гарнизон (4,5 тыс. человек) сразу перешёл на турецкий берег Дуная. В крепости и её окрестностях на тот момент проживали около 4 тыс. человек (из них 3,3 тыс. мусульман).

Измаил, Измаильский район, Одесская область

Измаил — город областного подчинения, центр района. Расположен на левом берегу Килийского гирла Дуная, в 286 км от Одессы и в 80 км от Черного моря. Морской и речной порт, железнодорожная станция. Связан со многими городами области и Молдавской ССР железной дорогой, водными и воздушными путями, автодорогами. Население — 80,7 тыс. человек.

Территория Измаила заселялась еще во II тысячелетии до н. э. Об этом свидетельствуют обнаруженные остатки поселения эпохи бронзы. Найдены гето-фракийское поселение и могильник IV в. до н. э., а также остатки погребения сарматского периода (I в. н. э.). Согласно летописным данным местность, на которой расположен современный город, в XII — начале XIII в. входила в состав Галицко-Волынского княжества, затем была захвачена монголо-татарами, а в конце XIV в. отошла к Молдавскому княжеству. Некоторые исследователи полагают, что город под названием Смил существовал еще до турецкого завоевания Северного Причерноморья, начавшегося в XV в. В 1484 году турецкие феодалы захватили его. Они построили здесь мощную крепость, назвав ее Измаилом.

Украинский народ не раз пытался освободить земли между Днестром и низовьем Дуная от захватчиков. Часто осаждали турецкие крепости запорожские казаки. В 1595 году участники объединенного похода запорожских казаков во главе с Г. Лободой и С. Наливайко штурмом взяли Измаил. Походы казаков и в дальнейшем наносили ощутимые удары по турецким гарнизонам. Известны походы запорожцев под Измаил в 1603, 1609, 1610, 1630 годах 3. Однако украинский народ, порабощенный шляхетской Польшей, не мог собственными силами освободить Северное Причерноморье. Это стало возможным только после воссоединения Украины с Россией, в результате активных действий русской армии в конце XVIII — начале XIX в. Впервые Измаильская крепость взята русскими войсками под командованием генерала Репнина 26 июля 1770 года. В их составе сражались и отряды запорожских казаков. Турецкий гарнизон, насчитывавший около 20 тыс. человек, ограбив жителей, поспешно оставил крепость и отступил к Килие. Но по условиям Кючук-Кайнарджийского мирного договора, подписанного 10 июля 1774 года, Измаил остался за Турцией.

Буксир "Измаилец"

В группе Измаил-онлайн в фейсбук выложили фото буксира "Измаилец", сделанное в  в феврале 2008 года. 

Буксир построили в 1974 году, с тех пор он работал в ИзмМТП, его капитаном долгие годы был измаилец Иван Иванович Стоянов. Измаильцы, которые работали на буксире, говорят что у него какой-то уникальный движитель с крыльчаткой, который позволял ему "танцевать как балерина".

Затем в 2010 г у него закончился класс Регистра, он несколько лет болтался в отстое, после чего в 2018 порт по какой-то мутной схеме отдал его частному предприятию из Николаева. Те сразу сделали классификационный ремонт буксира «Измаилец» - и теперь он один из самых востребованных в Николаевском порту.

Характеристики т/х «Измаилец»

• Тип: буксир
• Клас Регістра судноплавства України: КМ*В2 Л
• Рік і місце споруди: 1974 р., Росія
• Основні розмірення: довжина, ширина, висота борту (м) - 24,16х6,94х2,96
• осадка: 3,40 м
• Тип, кількість, потужність головних двигунів: ДВЗ, 2х331 кВт
• Валова місткість: 111,17 т
• Матеріал корпусу: сталь

Мер Ізмаїла принципово проводить пресконференції мовою ворога

ПОДІЇ З ЖИТТЯ ІЗМАЇЛЧАЙНИКІВ

Лідер ізмаїлчайників веде свої пресконференції мовою ворога і таким чином посилає путіну сигнал з проханням звільнити Ізмаїлчанськ від кастрюлеголових та державної мови.

Мер Ізмаіла ізмаїлчайник Абрамченко

Нагадаємо, українською мовою мешканці Ізмаїла називаються "ізмаїльці", російською "измаильцы". Втім ізмаїльські сепари домовилися всупереч орфографічним словникам та історичним традиціям називати себе "измаилЬчанами" (рос). Через це ізмаїльці називають місцевих сепарів "ізмаилчайниками".

Ізмаїльці стверджують, що слово "ізмаїльці" їзмаїльчайники не можуть виговорити через особливу побудову своєї рузкоязичної щелепи, так само як не можуть вимовити слова "паляниця", "залізниця", "полуниця" тощо.

Измаильцы узнали почему сепары не хотят называть их измаильцами

Интересную историю о появлении сепарского словечка "измаильчане" рассказали в группе фейсбук Измаил-онлайн

 

По всем правилам русского языка, согласно орфографическим словарям, к тому же исторически, жители Измаила - ИЗМАИЛЬЦЫ называются измаильцами.

Однако вопреки словарям и исторической традиции лет 15 назад сепары решили называть измаильцев "измаилЬ-чанами". Кто ввел это словечко в оберот сепары признались в одном из пабликов.

Оказывается перед развалом СССР в Измаил из Мухосранска прислали очередного партработника (их всегда присылали в Измаил из мордовских ебеней) по фамилии Кривцов руководить местной партийной газетой. Как известно, жители Мухосранска называются мухосранчанами. И этот Кривцов начал на мухосранский манер называть измаильцев измаилЬчанами. И когда ему говорили что правильно говорить "ИЗМАИЛЬЦЫ", он отвечал, что он не может произнести слова "паляниця", "залізниця", "ізмаїльці" потому что у него и других мухосранчан челюсть по другому устроена.

ЕТНІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ ФОРТЕЦІ ІЗМАЇЛ НА ПОЧАТКУ ХІХ ст.

ЕТНІЧНИЙ СКЛАД НАСЕЛЕННЯ ФОРТЕЦІ ІЗМАЇЛ НА ПОЧАТКУ ХІХ ст.

(за матеріалами місцевого архіву)

На підставі архівних документів, які вперше вводяться до наукового обігу, на прикладі вірменської, молдавської та єврейської груп розглядається етнічний склад цивільного населення фортеці Ізмаїл на початку ХІХ ст. В статті наведено стислу характеристику процесу заселення названими народами території Південної Бессарабії, схарактеризовано основні напрями їх господарчої діяльності. На підставі авторських підрахунків зроблено порівняльний аналіз кількісних, вікових, професійних характеристик вірменського, молдавського, єврейського населення фортеці, проаналізовано їх майновий рівень життя.

Доведено, що найбільш чисельною групою серед цивільного населення фортеці Ізмаїл означеного періоду була вірменська. Основною сферою професійної діяльності вірменського населення фортеці була торгівля, якою займалися понад 40% вірменських родин.

Наступними за кількісними показниками серед мешканців фортеці були молдавські родини.

ІЗМАЇЛ

ІЗМАЇЛ – місто обласного підпорядкування Одеської області, райцентр. Розташов. на лівому березі Кілійського гирла Дунаю, за 80 км від Чорного м. Залізнична станція. Нас. 83 тис. осіб (2004).

Давні поселення на тер. І. належать до перших ст. н. е. У 9–10 ст. між Дністром і Дунаєм жили східнослов'ян. племена тиверців. З серед. 12 ст. землі Подунав'я перебували під впливом Галицького князівства та Галицько-Волинського князівства, в 13 ст. поневолені монголо-татарами, з кін. 14 ст. входили до складу Молдавського князівства. В цей час на місці І. існувало слов'ян. с-ще Сміл, захоплене наприкінці 15 ст. турками. Під час молдов. походу С.Наливайка один із козац. загонів здобув Сміл. Невдовзі турки знову оволоділи с-щем і збудували тут міцну фортецю, її було названо І. Фортеця служила туркам форпостом спочатку в боротьбі проти запороз. війська (успішним був напад запорожців на І. 1609, під час якого фортецю було зруйновано), а згодом – в останній третині 18 ст. – проти рос. військ. У лип. 1770 20-тис. гарнізон фортеці капітулював перед рос. військами під командою кн. М.Рєпніна під час російсько-турецької війни 1768–1774, але за умовами Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 І. лишився за Османською імперією. Вдруге рос. війська на чолі з ген.-аншефом О.Суворовим підійшли до значно краще укріпленої фортеці наприкінці 1790 під час російсько-турецької війни 1787–1791. За стандартами того часу фортеця вважалася неприступною, але 22(11) груд. 1790 її було взято штурмом (див. Ізмаїла штурм 1790). Але за умовами Ясського мирного договору 1791 І. знову відійшов до Туреччини. Третє здобуття рос. військами І. відбулося 1809 під час російсько-турецької війни 1806–1812. За Бухарестським мирним договором 1812 І. увійшов до складу Російської імперії.

Отримавши статус міста, І. швидко перетворився на значний мор. та річковий порт, нас. якого зростало за рахунок селян-утікачів, переселенців з турец. володінь – болгар, молдован, греків; в кін. 1820-х рр. тут оселилося чимало колиш. запорожців, що повернулися з-за Дунаю. Від 1813 І. – повітовий центр Бессарабської обл.; 1830–35 – центр Ізмаїльського градоначальства. 1856 у місті проживало 30,6 тис. осіб.

Після невдалої для Росії Кримської війни 1853–1856 за Паризьким мирним договором 1856 І. відійшов до Молдав. князівства, яке перебувало під верховною владою Осман. імперії. За розпорядженням царського уряду фортецю було висаджено в повітря. Остаточно І. перейшов до складу Рос. імперії після російсько-турецької війни 1877–1878. Розвивався переважно як торг. порт. До 1917 – повітовий центр Бессарабської губ.

4 лют. 1918 окупований Румунією, під владою якої перебував до 28 черв. 1940. Після розв'язання багаторічного рад.-румун. конфлікту Ізмаїльський пов. Бессарабії було включено до складу УРСР. 7 серп. 1940 була утворена Акерманська обл., до якої увійшли Ізмаїльський та Акерманський повіти. 7 груд. того ж року центр області перенесено до І., а область перейменовано в Ізмаїльську область. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 від 22 лип. 1941 по 26 серп. 1944 місто було окуповане румун. військами. 1954 Ізмаїльську обл. ліквідовано, а її тер. включено до складу Одес. обл. Райцентр 1940–41 та від 1959.

Істор. пам'ятки: мечеть 16 ст., залишки середньовічної фортеці, церква Різдва (1823), Свято-Покровський собор, Свято-Миколаївська церква (обидва – 1831). Археол. пам'ятки: поселення 5–4 ст. до н. е.

ІЗМАЇЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ

ІЗМАЇЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ – область у складі УРСР, що існувала 1940–54. 

В черв. 1940 уряд СРСР звернувся до Румунії з ультимативною вимогою звільнити Бессарабію та Буковину Північну. Провідні зх. країни вже вступили в Другу світову війну, а військ. допомога Румунії з боку Німеччини була заблокована таємними протоколами, які додавалися до рад.-нім. договору про ненапад (див. Радянсько-німецькі договори 1939). В цих умовах румун. кер-во не наважилося на бойові дії, і 28 черв. 1940 Червона армія (див. Радянська армія) вступила на території Бессарабії та Північної Буковини. Юрид. закріплення цих територій у складі СРСР відбулося шляхом створення на них нової союзної республіки – Молдав. РСР та розподілу зайнятих тер. між новоствореною Молдав. РСР і УРСР. 2 серп. 1940 7-ма сесія ВР СРСР ухвалила закони про перетворення Молдав. АРСР на Молдав. РСР і про включення Північної Буковини а також Хотинського, Ізмаїльського та Акерманського повітів Бессарабії до складу УРСР. 7 серп. 1940 ств. Акерманську обл. з центром у м. Акерман (нині м. Білгород-Дністровський), 7 груд. того ж року центр області перенесено до м. Ізмаїл, а обл. перейм. в Ізмаїльську. Тер. обл. складала 12,4 тис. км² з нас. понад 600 тис. осіб, із яких 15 % мешкало в містах, решта – у селах. В області було 6 міст, у т. ч. 3 – обласного підпорядкування; 13 р-нів та 203 сільс. ради. Почався новий період в історії Придунав'я, пов'язаний з інтенсивною радянізацією краю. В листоп. 1940 здійснено адм.-тер. реформу. У всіх р-нах спішно створювалися профспілкові, комсомольські, ін. громад. орг-ції. В стислі терміни було проведено націоналізацію пром-сті і колективізацію сільського господарства. В держ. власність перейшло 176 підпр-в. Організовано 216 колгоспів, 12 радгоспів, діяло 28 машинно-тракторних станцій. Прискорення колективізації і націоналізації супроводжувалося політ. репресіями. В той же час в області ліквідовується безробіття, розширюється мережа закладів, що опікуються охороною здоров'я нас. та навчанням дітей. У черв. 1941 в області функціонувало 350 шкіл, в яких працювало 2,3 тис. вчителів. Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 І.о. була окупована румун. військами від лип. 1941 до серп. 1944. В ході Яссько-Кишинівської наступальної операції 1944 Придунав'я звільнили рад. війська. Збитки обл. за часів війни склали 3,5 млрд карбованців. Одразу після визволення почалися відбудовчі роботи. Повністю переобладнано всі дунайські порти, які мали особливе значення для госп-ва області. Наприкінці 1944 засновано Дунайське пароплавство з центром у м. Ізмаїл. 1946 відкрито пряму залізничну лінію Ізмаїл–Одеса, а наприкінці 1940-х рр. відновлено залізничне госп-во краю. Кількість пром. підпр-в зросла від 900 до 2057. У дуже складних умовах відбудовувалося с. госп-во. 1946 посуха призвела до того, що урожай зернових становив 2,3–2,9 ц з га. Відчуження селянина від засобів вир-ва, від розподілу створеного ним продукту, несприятливі кліматичні умови призвели 1947 до страшного голоду, випадків канібалізму та трупоїдства (жертвами голоду стали десятки тис. осіб; див. Голод 1946–1947 років в УРСР). До цього додалася "боротьба з куркульством". 1949 переважно була завершена колективізація сільського господарства. Значні зміни відбулися на ниві освіти та к-ри. Зусиллями д-ви та громадськості 1948 повністю відновлено довоєнну шкільну мережу. Проте соціальна інфраструктура в містах і селах створювалася без належного врахування багатонац. складу нас. Придунав'я та перспектив його розвитку. 1954 І.о. було ліквідовано, а її тер. увійшла до складу Одеської області.

Література:

1. Бачинський А.Д. Возз'єднання придунайських земель з Радянською Україною. "УІЖ", 1980, № 7
2. Кульчицький С. 16 років Молдавської Автономної Республіки у складі України. "Історія України", 1999, № 44
3. Марчук Ю.І., Тичина А.К. Ізмаїл: Історичний нарис. Одеса, 1997
4. Лебеденко О.М., Тичина А.К. Українське Подунав'я, кн. 2. Ізмаїл, 2000.

ПРОЦЕСИ РАДЯНІЗАЦІЇ ПІВДЕННОЇ БЕССАРАБІЇ (1940–1946 рр.) У ДОКУМЕНТАХ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ У м. ІЗМАЇЛ: НАУКОВА РОЗВІДКА

Макарчук В., Шибко Є., 2014
Радянізація Південної Бессарабії вирізнялася м’якістю, що частково поясню-
валося втечею “експлуататорського елементу” до Румунії, а також можливістю
евакуації незгодних з Радянською владою під виглядом репатрійованих до Німеччини німецьких колоністів. Останньою можливістю скористалися багато етнічних росіян та українців. Місцеве населення не робило активного опору процесам державних
перетворень; тут фактично відсутні українські націоналістичні структури. До того ж
навіть у цьому регіоні не доводиться говорити про якусь особливу гуманність
радянізації або тим більше про відступ від “принципів”.
Ключові слова: радянизація Південної Бессарабії, радянський державний апарат,
політика русифікації.
V. Makarchuk, Y. Shybko

Измаильцы

Измаильцы - (укр. ізмаїльці, ізмаїлець, ізмаїлка) жители города Измаил (Одесская обл. Украина)

Правописание

изма'ильцы, -ев, ед. ч. -лец, -льца, твор. п. -льцем

 

Русский орфографический словарь. / Российская академия наук. Ин-т рус. яз. им. В. В. Виноградова. — М.: "Азбуковник". В. В. Лопатин (ответственный редактор), Б. З. Букчина, Н. А. Еськова и др.. 1999.