теренах України – тут, змінюючи одне одного, існували Січі – Подністрянська,
Задунайська та козацькі війська – Буджацьке, Дунайське, Новоросійське. У 1869 році,
у заявку із загальною військовою реформою, останнє козацьке військо на теренах
України було ліквідоване, а козаків не переселено на Кубань – переведено до
розряду державних селян і залишено на Буджаку.
І. Чергова російсько-турецька війна 1809-1811 років. Межиріччя Дунай-
Дністро звільнено від буджацьких татар, почалося заселення цього краю.
Землі роздавалися поміщикам, яки переселяли своїх селян з центральних
районів України та козакам, які прийшли захищати кордони Російської імперії
(Чорноморське козацьке військо), або які вже жили на цих землях (із 1709 року –
мазепинці, із 1740 року – некрасівці, із 1775 року – запорожці) та переселенцям з
інших країн - болгарам, гагаузам, німцям, швейцарцям, арнаутам.
На цих землях селилися збігли селяни із півдня європейської частини
Російської імперії (в основному з України). Робочих рук не вистачало, тому місцеві
роботодавці із радістю приймали їх та надавали можливість отримання документів
щодо «легалізації», часто навіть змінюючи їх прізвища та імена («Микола Джеря»
Нечуй-Левицького).
