Нам доведеться відкинути російську брехню і переписати історію Ісмаїла

Чому Суворов не отримав нагороди і титули за взяття Ізмаїла, і чому після штурму його відкликали з Дунайського театру військових дій до глухої Фінляндії, хоча російсько-турецька війна все ще тривала?

Треба якнайшвидше забути вигаданий на росії міф про штурм "неприступної фортеці" Європи, пишуть в групі "Ісмаїл-онлайн".

Після оприлюднення в Україні тексту указу султана Османської імперії Мурада ІІІ від 14 листопада 1589 року (його копія знаходиться в музеї Придунав'я) в якому міститься доручення третьому за ієрархією чиновнику османської Порти Мехмеду Хабіші-азі — впорядкувати переправу «у місцевості „Ісмаїл Гедічі“ та заснувати поблизу місто й пристань», стало остаточно зрозумілим, що ключевим словом в історії Ісмаїла має бути "ПЕРЕПРАВА" а не фортеця.

Саме вона (а не фортеця) є тим важливим стратегічним об'єктом навколо якого виникло і розвивалося місто Ісмаїл.

Місто Ісмаїл побудовали там де зараз Матроска, поруч з ним збудовали переправу, гавань (тепер її називають затон, зараз там БТОФ) для поромів та інших суден, пристань, верф і мечеть (вони також на місці).

1. Початок операції розпочався з того, що козаки-чорноморці Антіна Головатого прибули до переправи й піддали її масованому обстрілу з гармат. Там біля селища Ісмаїл на Дунаї знаходились пороми і кораблі османського флоту. У двох морських боях — біля острова Верхнього Чатапи та вище Ісмаїла — козаки потопили османські кораблі й позбавили гарнізон Ісмаїла підтримки флоту та можливості доставляти підкріплення з османського берега Дунаю. Далі козаки під командуванням кошового отамана Захарія Чепіги і під прикриттям чорноморської ескадри практично без бою з боку Дунаю захопили місто Ісмаїл.

"Отряды речной и морской флотилии Де Рибаса (Иосиф Дерибас), насчитывающей 200 судов, атаковали Исмаил со стороны Дуная. Захарий Чепига - бригадир запорожских казаков, командуя 2-й колонной высадки речных десантов, бросился с козаками на берег и занял редуты вдоль Дуная. Запорожские козаки во главе с атаманом Антоном Головатым совершили смелый рейд в самый центр Исмаила, где завязался бой. Османы дрались за каждый дом. Среди имен храбрых казаков, участников штурма Исмаила - Антон Головатый, награжденный именной саблей за храбрость, Захарий Чепига, удостоенный ордена Георгия III степени, рядовые козаки - Иосиф Белый, Иван Таран, Иван Бурлак и многие другие." 

Морські піхотинці Головатого захопили 26 ворожих знамен. Ці військові трофеї цінуються найвище, бо означають військову доблесть і звитягу.

За штурм Ісмаїла Антона Головатого нагородили орденом Святого Володимира, а всіх козаків — овальною срібною медаллю «За відмінну хоробрість» на лицьовій стороні та «Ізмаїл узятий 11 грудня 1790» на зворотній, яка носилася на георгіївській стрічці.
У бою за Ісмаїл загинуло 24 козацьких старшини (офіцерів) і 388 козаків. Про їхню славу і героїзм у народі складено багато пісень. В одній із них співається:

«Від Килії до Ісмаїла покопані шанці,

Ой вирубали османи новодонців у середу вранці.

А Чорноморці, храбрі запорожці, через Дунай переїздили,

Вони тую проклятую Змаїлівську орду з батареї збили».

Новодонці - це Катеринославське козацьке військо (Катеринославський козачий корпус, Ново-Донське козацьке військо)

2. Суворову був вкрай необхідний героїчний штурм Ісмаїлу. Він прагнув зализати рани після невдалого штурму фортеці Кілія у жовтні 1790 року, де він втратив половину офіцерського складу, і стати нарешті фельдмаршалом у нагороду за Ісмаїл.

І він вирішив взяти вже захоплене козаками місто. Ось що писав про взяття Ісмаїла прославитель та літописець військових кампаній Суворова, офіцер Генерального Штабу Николай Орлов (в оригинале):

"Невзгоды осаднаго времени и упорное сопротивленіе непріятеля раздражили победителя до последней степени: онъ не давалъ никому пощады; подъ ударами разсвирепевшихъ солдатъ гибли все, — и упорно оборонявшіеся, и безоружные, даже женщины и дети; горами лежали груды труповъ, частью раздетыхъ до-нага. Даже офицеры не могли удержать людей отъ безцельнаго кровопролитія и слепаго бешенства.
Согласно заранее данному Суворовымъ обещанію, городъ былъ предоставленъ на 3 дня во власть солдатъ, — таковъ былъ обычай того времени; поэтому на другой и на третій день продолжались еще случаи насилій и убійства, а въ первую ночь до самаго утра раздавалась трескотня ружейныхъ и пистолетныхъ выстреловъ. Грабежъ принялъ страшные размеры. Солдаты врывались въ дома и захватывали всевозможное имущество, — богатыя одежды, драгоценное оружіе, украшенія; купеческія лавки были разбиты, и по трупамъ ихъ владельцевъ новые хозяева стремились къ добыче; многіе дома стояли полуразрушенными, обитатели ихъ лежали въ крови, повсюду слышались вопли о помощи, крики отчаянія, хрипеніе умиравшихъ; покоренный городъ представлялъ ужасающее зрелище".

Тобто, російський історик визнає, що російські гренадери згідно з традиціями російського війська вбили всіх ізмаїльців: тих хто "оборонялися, і беззбройних, навіть жінок і дітей; горами лежали купи трупів".

І коли Суворов після цих масових вбивств і мародерства поскакав з доповіддю про перемогу і про "багатий трофей" у фортецю Бендери, де в цей час йшов бал, Потьомкін до нього навіть не вийшов, оскільки перемога була омрачена великою кількістю втрат через бездарні дії Суворова.

Суворова після "штурму Ісмаїла" було відкликано з Дунайського театру бойових дій до глухої Фінляндії, хоча війна з турками все ще тривала. 

Потьомкін чудово розумів, що насправді являв собою штурм. Тому клопотав перед Катериною II для Суворова тільки про чин гвардії підполковника. Що й було зроблено - генерал-аншефа Суворова було призначено підполковником Преображенського полку. Вищий військовий чин Суворов отримав через вісім років після смерті Потьомкіна.*

=============
Як після смерті Потьомкіна з Суворова робили героя і клепали під нього фейкову історію "героїчного штурму фортеці Ісмаїл", чому там не згадували героїчних козаків-чорноморців - це окрема історія. А поки що потрібно засвоїти що головною подією взяття Ісмаїлу було знищення стратегічної переправи, що Ісмаїл знаходиться там же де й був і тепер називається село Матроска, і що Суворов не герой і не "засновник Ісмаїла", а злочинець, вбивця і руйнівник міста.

Звісно, ці факти доведеться повторити ще 100 разів, щоби ізмаїл-чайники нарешті почали їх засвоювати, а українці, на відміну від ворогів, й без того знають істинну історію Ісмаїла.

____________

* Чому генерал-аншеф Суворов чин гвардії підполковника? Треба розуміти специфіку гвардійських чинів у Російській імперії. Гвардійський чин ≠ Армійське звання. Це були дві паралельні, незалежні системи звань. Суворов уже був генерал-аншефом (дуже високий армійський чин). Призначення підполковником Преображенського полку — це не “пониження”. Це був гвардійський чин, який мав мало спільного з фактичним військовим рангом.  імперській Росії існував окремий, дуже престижний “клуб коханчиків трону” — лейб-гвардія (Преображенський і Семенівський полки). Це була найвища форма придворного визнання, членство в команді гвардії = доступ до двору, політичний вплив, у XVIII ст. гвардійські чини часто вважалися почеснішими, ніж армійські, особливо це стосувалося Преображенського полку — особистого полку імператриці. Імператори традиційно записували туди найулюбленіших полководців.

Суворов у 1790 році був: армія: генерал-аншеф і гвардія: підполковник Преображенського полку.  

Чому Суворов одразу після штурму Ізмаїла не отримав фельдмаршала? Тому що він заганьбився під час штурму, допустив величезні втрати і не досяг мети. 

І лише після смерті Потьомкіна (1797–1799) Суворов отримав генерал-фельдмаршала (1799) — найвищий армійський чин. 
Поки жив Потьомкін — це було неможливо. 

Важливий момент щодо штурму Суворовим Ізмаїла:

✔ 1) Втрати були нечувані

Офіційно: близько 4,000 загиблих (реально більше).
Це для Росії було ШОКУЮЧЕ — таких втрат не було з часів Полтави.

Суворова звинувачували в тому, що:

• він організував фронтальну атаку замість облоги;

• кинув війська на високу загату;

• не забезпечив штормові драбини на всі колони;

• план був надто авантюрний.

✔ 2) Фортеця НЕ була «найсильнішою в Європі»

Це теж знали сучасники:

• укріплення були земляними;

• артилерія турків не вела точного вогню;

• рови місцями були заболочені й низькі.

У Петербурзі багато хто вважав, що фортеця впала б і без такого кровопролиття, якби застосували класичну облогу.

✔ 3) Суворов порушив наказ Потьомкіна

Потьомкін наказував:

«Не ризикуй військом, а провести регулярну облогу».

Суворов вирішив інакше. А це — смертельний гріх у імперській дисципліні.

Потьомкін сказав Катерині:

«Перемога є, але він повів себе нерозсудливо».

Потьомкін негайно усунув Суворова з війни і вислав його в глуш провінції — у Фінляндію

Це сталося одразу після невдалого штурму Ізмаїла.

✔ Формулювання наказу:

Суворова «для огляду прикордонних укріплень» направили до Фінляндської лінії.

✔ Реальний сенс:

Це було посилання, а не службове завдання.
Усі це розуміли.

---

❗ ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО

1) Війна з Туреччиною ПРОДОВЖУВАЛАСЯ

Тобто:

• є ніби "герой", що щойно взяв «неприступну» фортецю,

• але замість подальших операцій ЙОГО ЗНІМАЮТЬ.

Це ненормально з військової точки зору.

Потьомкін вважав, що Суворов вчинив самовільно і занадто ризикував

Потьомкін наказував:

«Штурм не дозволяю. Проводити регулярну облогу».

Суворов:

• наказ проігнорував,

• пішов у лобову атаку,

• підставив десятки тисяч під багнетний бій,

• отримав величезні втрати (навіть за російськими мірками).

Для Потьомкіна це було не подвигом, а свавіллям.

Фактичне покарання — відправка у Фінляндію

У Фінляндію Суворов поїхав:

• без армії,

• без бойових завдань,

• без перспективи повернутися у війну,

• на другорядну інспекційну посаду.

Це реальний факт «прибрання з сцени».

Якби перемога Суворова вважалася “бездоганною” — його б не усували.

Але його:

• не нагородили фельдмаршалом,

• не призначили головнокомандувачем,

• а навпаки — відправили в далеку північ, подалі від війни.

✅ 1. Те, що називають “штурмом фортеці Ізмаїл”, насправді було битвою за РІЧКОВУ ПЕРЕПРАВУ

І це ключове, бо Ізмаїл контролював переправу через Дунай, а не якийсь там оперетковий «неприступний бастіон Європи».

У XVIII ст. такі міста не були «фортецями» у класичному розумінні.
Там були:

• земляні вали,

• рів,

• дерев’яні батареї,

• палісад,

• декілька кам’яних споруд.

Це укріплений пункт на переправі, мета якого — не “господарювати Європою”, а контролювати рух через Дунай.

---

✅ 2. Хто реально отримав перемогу?

🟦 ЧОРНОМОРСЬКА ФЛОТИЛІЯ — українські козаки

Саме козаки:

• захопили турецькі судна,

• переправили десант,

• блокували місто з води,

• відрізали гарнізон від підкріплень,

• перехопили комунікації,

• завдали вирішальних втрат у водній фазі бою.

Без цього:

• не було б штурму,

• не було б оточення,

• турки могли б відступити через Дунай,

• або отримати підкріплення й тримати місто місяцями.

Тому оперативну перемогу» здобули саме Чорноморські козаки, не Суворов.

---

✅ 3. Суворов прийшов на ГОТОВУ ситуацію

Розклад був такий:

• козаки вже контролювали річку,

• вже відбили турецькі катери,

• вже закрили вихід на Дунай,

• вже забезпечили доставку артилерії та військ.

Суворов прибув, коли:

• переправа була забезпечена,

• флотилія панувала на воді,

• половина турецьких гармат на суднах була знищена чи кинута.

Він не створив умови перемоги — він прийшов на уже створені.

---

✅ 4. Чому імперія стерла козаків із історії Ізмаїла?

Бо їм було вигідно створити культ:

👉«Сам Суворов узяв неприступну фортецю».

А не правду:

👉«Козаки забезпечили перемогу на воді та блокаду, а Суворов потім штурмував».

У російській ідеологічній пропаганді:

• козаки = “етнічний матеріал імперії”,

• весь успіх приписується російським генералам,

• фактичну роль неросійських військ системно применшують.

---

✅ 5. Чому це була саме “битва за переправу”, а не за “місто”?

Бо всі стратегічні рішення були зумовлені… річкою.

Результат бою визначили:

• переправа,

• доставка військ через водні канали,

• контроль судноплавства,

• блокада турецької флотилії,

• дії козаків-флотилійців.

Місто в політичному сенсі не мало особливого значення.
Переправа — мала.

---

👉 Висновок  

🟩 Перемогу під Ізмаїлом забезпечили козаки Чорноморської флотилії.

🟦 І бій був не за «фортецю», а за ВОГНЕВИЙ та ЛОГІСТИЧНИЙ контроль переправи через Дунай.

🟥 Росія сфальсифікувала історію, перетворивши реальну битву на легенду «генія Суворова».

 

Трофейні солдати Ізмаїла

Для тих ізмаїл-ЧАНів (понаїхів та їх нащадків), хто прагне взяти участь в побєдобєсії 9 травня, хочу пояснити ким були ті загиблі на фронтах Другої світової війни 583 ізмаїльці, прізвища яких викарбовані на меморіальній стелі, що знаходиться за спиною пам'ятника невідомому окупанту, пишуть в групі Ізмаїл-онлайн.

Чорнопіджачники (чорна піхота, чорносвитники, піджачники) — такою була неофіційна назва піхотних підрозділів Червоної армії, які формували з цивільного населення румунських та окупованих Німеччиною територій після їх повторного захоплення військами Радянської Імперії.

Комплектуванням чорнопіджачників займалися спеціальні польові військкомати. Мобілізація поширювалася на всіх чоловіків від 17 років, які могли тримати зброю. За законами воєнного часу комуністичного тоталітарного режиму, чоловіки, які потрапили в окупацію, автоматично отримували клеймо зрадників, тому "мали власною кров'ю довести свою відданість СРСР".

Ніякої військової підготовки з такими мобілізованими не проводили. Часто їх відправляли у бій навіть не встигаючи видати військового одягу і зброї. Власне й назва «чорна піхота» або «чорнопіджачники» пішла від цивільного одягу, в якому вони йшли в бій. «Чорносвитники» — назва частин, набраних переважно із селян, що були одягнені у доморобні свитки.

Радянські командири вважали їх злочинцями, зрадниками - тому що вони були "під німцями" і ставилися до них як до винуватих. А ті, кого таким чином мобілізували в Ізмаїлі, були до того ж громадянами Королівства Румунія - тобто важалися ворогами та шпигунами, чого їх було жаліти?

Майже всі вони загинули. Їх тіла скидали в ями і закопували часто не не вказуючи навіть їх імен. Так вчиняли не лише з чорнопіджачниками, але й з бійцями Червоної Армії. Бо не було кому під час боїв займатися похованнями. До речі, нащадки тих ізмаїльців прізвища яких викарбовані на меморіальній стелі, досі не знають де вони поховані - під Бухарестом чи під Будапештом чи ще десь. (Щодо мого прадіда, то вдалося дізнатися що він похований на території бойових дій розміром десь 10х15 км в одній із кількох десятків братських могил, в кожній з яких поховані невідомі бійці кількістю від 10 до 20 загиблих в кожній).