Етносоціальний склад і шляхи міграцій населення Придунайського регіону кінця XVIII — початку ХІХ cт.
(На прикладі міста Ізмаїл)
Придунайські землі1 наприкінці XVIII – на початку ХІХ ст. перебували у складі Османської імперії. Система адміністративно-політичного управління цієї території почала формуватись у XV?XVI ст., коли турецькі війська захопили фортеці Кілію і Білгород (перейменована в Аккерман), Тігіна (перейменована в Бендери) і Сміл (Ізмаїл), до якої адміністративно приєднали місто-порт Рені (перейменоване в Томарово). Захоплення фортець супроводжувалося відокремленням їх і територій, що прилягали до них, від Молдавського князівства. Тут були створені так звані райї – райони з християнським населенням, які управлялися безпосередньо турецькими намісниками. У фортецях розміщувалися великі турецькі військові залоги під головуванням пашів, які здійснювали й адміністративне управління прилеглими до міст райями. Християнське населення, яке проживало в турецьких округах, називалося райят: в містах – греки, вірмени, молдовани, українці, росіяни, болгари; селах – майже виключно молдовани, українці та росіяни. З XVI ст. на рівнину між Аккерманською і Кілійською райями почали переселятися ногайські племена, які кочували раніше в степах нижнього Подніпров’я і Побужжя. До кінця XVI ст. ними був заселений майже весь степ2 і сформована Буджацька (Білгородська) орда3 . До її
складу входили різні ногайські племена, які представляли територіальне об’єднання і перебували в залежності від Кримського ханства.
